Щороку в день Довкілля ми садимо дерева і кущі. Вранці учні побачили біля школи купу саджанців. Учителька сказала, що сьогодні ми будемо садити берізки. Діти взялися до роботи. Через деякий час понад стежкою вистромилися білокорі берізки - красуні.
      Діти веселою юрбою вибігли на перерву. Вони грали у квача. Денис біг і ненароком зачепив деревце. Та хлопчик нічого не помітив і побіг на урок.
      Наступного ранку хлопчик ішов до школи. Коли він проходив біля берізок, то почув тихенький плач. Оглянувся – нема нікого. Став прислухатись: хто ж це плаче? І раптом побачив зламане деревце. Воно дивилось на Дениса і просило:
-         Допоможи мені, хлопчику! Я так хочу вирости разом з усіма, побачити  ясне сонечко, почути веселий щебет пташок.
-         Пробач, мені, берізко! Я ж не хотів тебе скривдити. Я більше ніколи не буду тут бігати. Почекай я тобі допоможу.
      Хлопчина побіг у клас і розказав своїм товаришам про свою провину. Дівчатка взяли бинт, перемотали зламане стебельце, а потім  змастили садовим варом.
-         Дивись, Денисе, тепер ти відповідатимеш за цю берізку.
Кожного дня провідував хлопчина деревце. Поливав його, знищував бур’яни. Спочатку берізка хворіла, а згодом на її гілочках розпустились листочки. Це була найбільша радість для Дениса.

     Отак і ростуть тепер разом Денис та його берізка. Він щасливий від того, щоб здійснилась мрія берізки: радіти сонечку, слухати спів пташок, а дітям дарувати прохолоду в літній день.