| Народився Василь
Олександрович Сухомлинський 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського
району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним
поділом — Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у
незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював за
наймом як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських
господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом,
виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував
трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати
майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом із чоловіком вона
виховала, крім Василя, ще трьох дітей — Івана, Сергія та Меланію. Усі вони
стали вчителями. Василь Сухомлинський навчався
спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р.
він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті й того ж року
став студентом факультету мови та літератури цього вишу. Проте через хворобу
1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком
розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав
українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах
Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному
відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію
учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом — і
викладача цих же предметів середньої школи (1938). З 1938 р. і до початку Великої
Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі
учителем української словесності, а через деякий час — і завідувачем навчальної
частини школи. Війна внесла свої корективи в розмірений ритм життя: у липні
1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши
військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого
політрука, а з вересня 1941 р. він — політрук роти у діючій армії. 9 лютого
1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад
чотири місяці лікувався в евакогоспіталях. З червня 1942 р. до березня 1944 р.
В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови
і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь
Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно
визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років
він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав
у школі. Саме в цей період Василь
Олександрович дебютує у пресі — онуфріївській районці «Ударна праця» та
обласній газеті «Кіровоградська правда» — із статтями на педагогічні теми.
Найперша його публікація — «Перед новим навчальним роком» — з'явилася 25 серпня
1945 р. в «Ударній праці». 1948 р. В. О. Сухомлинського призначають, на його
прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він
керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим
періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності.
Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську
школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних
закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної
думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети,
насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому
горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього
педагогічного колективу. Починаючи з 1949 р., Василь
Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та
всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у
Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему «Директор
школи — керівник навчально-виховної роботи», а через рік з'являється його перша
велика монографія «Виховання колективізму у школярів». Наприкінці п'ятдесятих років виходять
друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як «Педагогічний
колектив середньої школи» та «Виховання радянського патріотизму у школярів». На
найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в
шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його
яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в
ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва. До найголовніших, найґрунтовніших
творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р., належать: «Як ми виховали
мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне виховання»,
«Моральний ідеал молодого покоління», «Сто порад учителеві», «Листи до сина»,
«Батьківська педагогіка», «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості»
і особливо— «Павлиська середня школа» та «Серце віддаю дітям» (1969). Остання
праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії
Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974). Уже після смерті талановитого
педагога з'явилися окремими виданнями праці «Народження громадянина», «Методика
виховання колективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати
справжню людину». З 1957 р. В. Сухомлинський —
член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. — заслужений
учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того
ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР. 2 вересня 1970 р. серце Василя
Олександровича Сухомлинського перестало битися. Утім, фізична смерть не поклала
край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі,
учительству, вітчизняній педагогічній науці. «Людина, — любив повторювати
педагог, — народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою.
Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний». Ці проникливі слова можна
і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим
категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому,
але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним,
назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної
культури Мудрий учитель писав для дітей чудові твори: коротенькі, повчальні
і дуже змістовні. Його любов до дітей була такою великою, як сонце. «Людина, - любив повторювати
педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною порошиною.
Людина народжується, щоб залишити після себе слід вічний».
|
