Вже сімдесят літ, як скінчилась війна

Та в серці моєму щось спокою нема.

Відлуння війни по країні луна

І в кожну домівку воно зазира

В віконце шепоче:

- Чи ви не забули?

- Чи пам'ять нетлінна?

- Чи чисте сумління?

Бо в давнину ті дні проходили так тяжко,

Що й пригадати дуже важко.

Там не було ні спокою, ні миру,

Там кожен день лунала стрілянина

І гинули солдати щогодини,

Бо захищали рідну Україну.

Але ж бо знали, що помруть,

А неньку рідну на поталу

Ворогам не віддадуть!