На краю села стара хатина,
І веде туди одна стежина.
Біля хати жіночка старенька,
Одинока чиясь мати-ненька.
А колись була потрібна людям,
Рідним дітям і своїм онукам…
Розлетілись, як пташки маленькі
І забули свою матір-неньку.
А вона стоїть і все чекає,
І надію в своїм серці має,
Що відкриються у хату двері
І онуки й діти скажуть: «Здрастуй, нене!» |