26 листопада 2011року День вшанування пам яті жертв голодомору 1932-1933 років. 

(Вишитий рушник, ікона, малюнки дітей, свічки)

Вчтитель. Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ осмисле своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання. (Звучить класична музика).

 

1-й учень. У 1933 р. був в Україні великий голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки живого люду лягло у могили - старих, молодих і дітей, і ще ненароджених у лонах матерів.

2-й учень. Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, а сідало за обрій кольору крові й не пізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над рими, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

 3-й учень. Танули на обширах України важкі сніги, Волючи світові трупний сморід, апокаліпсичні картинг співмірні хіба що з картинами Страшного Суду.

 4-в учень. А чи була того року весна? Чи прилетіли знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи зали травневими ночами солов’ї? Ніхто того не бачив і не міг бачити.

 5-й учень. На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

6-й учень. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

7-й учень. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

 Ведуча. Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю. Всі українські села, присілки та хутори, Повстаньте всі, кому сказали: вмри! Засяйте над планетою, невинні душі! Зійдіть на води й суші, Збудуйте пам’яті невигасний собор! Ведучий. Мамо, мамо, я скоро помру, Не рятуйте мене, не треба. Не ріжте ні брата мого, ні сестру, А як серце моє навіки засне, Не вбивайтеся з горя, нене. Покладіть біля вишні в садочку мене, Забринить понад нами бджола золота. А та вишня весняної ночі Накриватиме цвітом наші чола й уста, І росою вмиватиме очі. Учитель. На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 - 1933 роках оголошую хвилину скорботи. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане актом поминальним, жестом покаяння і перестороги. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. (Діти запалюють свічки).