Вже сімдесят літ, як скінчилась війна
Та в серці моєму щось спокою нема.
Відлуння війни по країні луна
І в кожну домівку воно зазира
В віконце шепоче:
- Чи ви не забули?
- Чи пам'ять нетлінна?
- Чи чисте сумління?
Бо в давнину ті дні проходили так тяжко,
Що й пригадати дуже важко.
Там не було ні спокою, ні миру,
Там кожен день лунала стрілянина
І гинули солдати щогодини,
Бо захищали рідну Україну.
Але ж бо знали, що помруть,
А неньку рідну на поталу
Ворогам не віддадуть! |