Просторе небо, жовті соняхи і золоте сонце - усе це моя Вербуватівка, моя рідна матінка земля. Я люблю своє рідне село, всім серцем люблю. 

        Нашому селу літ триста п'ятдесят. Різні версії є про його назву. Говорять, що село так назвали тому, що воно було обсаджене навколо вербами. За іншою версією - люди, які в ньому проживали, ходили до сусіднього села вербуватися до поміщиці на роботу. А ще, подейкують, що чумаки, везучи сіль з Криму, зупинялися тут перепочити. А одному з них ця земля так сподобалась, що він вирішив тут залишитися, оселився і дав назву селу.

        Моя Вербуватівка зручно примостилася біля невеличкої річки, затіненої верболозами. Це частина моєї рідної вітчизни України, покровителька батьківського роду, моя відрада і надія, мої сподівання. Це село добрих і працьовитих людей, які прагнуть зробити його зручним і впорядкованим.

        У ньому я народилася, пішла до школи, тут моя рідня, друзі і знайомі, тут і доля моя. я живу і пишаюся своїм селом, воно в мені, бо будить думку і гріє душу.

       Це мій дороговказ і майбуття моє.